Притчі та казки про щастя

 

 

Притчі про щастя

1. Надворі старий кіт зустрів кошеня. Маля бігало по колу і намагалося зловити свій хвіст. Старий кіт стояв і дивився, а кошеня крутилося, падало, вставало і знову ганялося за хвостом.

- Чому ти ганяєшся за своїм хвостом? - запитав старий кіт.

- Мені сказали, що мій хвіст - це моє щастя, ось я і намагаюся його зловити.

Старий кіт посміхнувся і сказав:

- Коли я був молодим, мені теж сказали, що в моєму хвості моє щастя. Я багато днів бігав за ним і намагався його схопити. Я не їв, не пив, падав без сил, вставав і знову намагався зловити свій хвіст. У якийсь момент я зневірився і пішов. Просто пішов світ за очі. І знаєш що я відмітив?

- Що? - із здивуванням запитало кошеня.

- Куди б я не йшов, мій хвіст скрізь був зі мною...

2. Одного разу йшло Щастя по лісу і раптом упало в яму, сидить Щастя в ямі і плаче. Йшла повз нього людина, Щастя почуло людину і кричить з ями: – Людино добра! Витягни мене звідси, будь ласка!

– А що ти мені даси за це? – запитує чоловік.

– А що ти хочеш? – перепитало Щастя.

– Я хочу великий і красивий будинок з видом на море, найдорожчий.

Щастя дало людині будинок, людина зраділа, побігла до хати і забула про Щастя.

Сидить Щастя в ямі, плаче ще голосніше.

Повз яму йшла друга людина, почуло Щастя людину і кричить їй:

– Людино, будь добра, витягни мене звідси!

– А що ти мені даси за це? – запитує чоловік.

– А що ти хочеш? – перепитало Щастя.

– Я хочу багато красивих і дорогих машин різних марок.

Дало Щастя людині те, що вона попросила, зраділа людина, забула про Щастя і втекла. Зовсім втратило надію Щастя.

Раптом чує: іде третя людина. Крикнуло їй Щастя:

– Людино добра! Витягни мене звідси, будь ласка.

Людина витягнула Щастя з ями і пішла далі. Зраділо Щастя, побігло за нею і питає:

– Людино! А що ти хочеш за те, що допомогла мені? 

– Нічого мені треба, – відповіла людина.

Так і побігло Щастя за людиною, не відстаючи від неї ніколи.

3.  Один торговець відправив свого сина довідатися про Секрет Щастя в наймудрішого зі всіх людей. Юнак сорок днів ішов через пустелю й, нарешті, підійшов до прекрасного замка, що стояв на вершині гори. Там і жив мудрець, якого він шукав. Однак замість очікуваної зустрічі з мудрою людиною наш герой потрапив в залу, де все вирувало: торговці входили й виходили, у куті розмовляли люди, невеликий оркестр грав солодкі мелодії й стояв стіл, заставлений вишуканими стравами цієї місцевості. Мудрець розмовляв з різними людьми, і юнаку довелося біля двох годин чекати своєї черги.
Мудрець уважно вислухав пояснення юнака про мету його візиту, але сказав у відповідь, що в нього немає часу, щоб розкрити йому Секрет Щастя. І запропонував йому прогулятися по палацу й прийти знову за дві години.
– Однак я хочу попросити про одну послугу, – додав мудрець, простягаючи юнаку маленьку ложечку, у яку він капнув дві краплі масла. – Увесь час прогулянки тримай цю ложечку в руці так, щоб масло не вилилося.
Юнак почав підніматися й спускатися по палацовим сходам, не спускаючи очей з ложечки. За дві години він повернувся до мудреця.
– Ну як, – запитав той, – ти бачив перські килими у моїй їдальні? Ти бачив парк, який головний садівник створював протягом десяти років? Ти помітив прекрасні пергаменти в моїй бібліотеці?
Юнак у зніяковілості повинен був зізнатися, що він нічого не бачив. Його єдиною турботою було не пролити краплі масла, які довірив йому мудрець.
– Ну що ж, повертайся й ознайомся з чудесами мого Всесвіту, – сказав йому мудрець. – Не можна довіряти людині, якщо ти не знайомий з домом, у якому вона живе.
Заспокоєний, юнак взяв ложечку й знову пішов на прогулянку по палацу; цього разу, звертаючи увагу на всі твори мистецтва, розвішані на стінах і стелях палацу. Він побачив сади, оточені горами, найніжніші квіти, витонченість, з якою кожне із творів мистецтва було розташовано саме там, де потрібно.
Повернувшись до мудреця, він докладно описав усе, що бачив.
– А де ті дві краплі масла, які я тобі довірив? – запитав Мудрець.
І юнак, глянувши на ложечку, виявив, що все масло вилилося.
– Ось це і є та єдина порада, що я можу тобі дати: Секрет Щастя в тім, щоб дивитися на всі чудеса світу, при цьому ніколи не забуваючи про дві краплі масла у твоїй ложечці.

4.  Жив колись крамар. Торгував він мідними і срібними тарілками і глечиками.
Посуд красивий, дорогий, відвідувачі солідні. Два-три покупця за день - от і достатньо, щоб за місяць виходив прибуток в тисячу дирхамів. Увесь інший час крамар курив кальян, дрімав в тиші або вдивлявся у перехожих.
І все б добре, але на душі в нього було якось неспокійно. То раптом з'явиться думка про недавню пожежу в східній частині базару, то згадається, як серед білого дня пограбували крамницю знайомого ювеліра.
Він розмірковував: «Хвала небесам, часи зараз хороші. Війни немає, падишах мудрий, торгівля процвітає, городяни багатіють. Але благоденство не буває вічним, в одночас все може перемінитися - і люди почнуть мріяти про шматок хліба, а не про покупку срібного глечика. Не дарма кажуть, що розумна людина не стане тримати всі гроші в одній кишені».
І вирішив він з обережності завести ще одну крамницю - бакалійну. Борошно, цукор, крупа - ось що потрібно всім і в будь-який час. Та й грошей дві лавки принесуть набагато більше. Була тисяча - стане дві.
Правда, поки доводилося більше витрачати. Новий товар і сама лавка обійшлися недешево. «Але так завжди буває на початку, - сказав собі крамар. - Тільки дурень сподівається отримати щось з нічого».
Бакалійною справою він ніколи не займався, тому треба було дізнатися, за якими цінами торгують інші торговці, вивчити і перейняти різні торговельні хитрості, та ще й наглядати за управителем, якого він посадив у нову крамницю. Відомо, що навіть найбільш чесний працівник, залишений без нагляду, вже через місяць перетворюється на запеклого шахрая.
Потім крамар подумав, що не завадить відкрити заодно м'ясну крамницю. А щоб не платити перекупникам, найкраще - завести власну худобу. Тому він купив отару овець і стадо корів, а в ближньому селі - землю під луг.
Власних грошей на нові придбання йому не вистачило, він вліз в борг. Турбот теж додалося. Цілий день він бігав від однієї лавки до іншої, а через день виїжджав в село - худоба вимагала постійного нагляду.
Але справи йшли не дуже. Частину борошна та крупи з'їли миші, довелося витратитися на ремонт складу. Половина корів загинула від невідомої хвороби, але крамар підозрював, що причиною був поганий догляд. І від торгівлі поки не було ніякого прибутку. Крім того, лише вийде він з крамниці, як управителі, знаючи, що він повернеться не раніше вечора, тут же занурювалися в такий міцний сон, що своїм хропінням відлякували всіх покупців.
Через півроку крамар підрахував доходи. Дивно, але виходила та ж тисяча дирхамів! Зате він утішав себе думкою, що має цілих три крамниці, не рахуючи худоби, і може більше не боятися прийдешніх бід.
Однак бажаного спокою не приходило. І тоді він вирішив до крамниць завести ще й майстерню з виготовлення срібного і мідного посуду. Тоді йому не доведеться платити за товар, що постачається, він збереже безліч грошей, але головне - і сам стане оптовим торговцем.
Оскільки вільних коштів у нього давно не було, він заклав свої крамниці, купив срібло й мідь і найняв найкращих майстрів.
Знайомі перестали його впізнавати. Крамар схуд, змарнів і був настільки поглинений думками про свої численні справи, що більше не міг ні про що говорити і думати. Рано вранці він йшов в бакалійну крамницю, потім перевіряв посудну і м'ясну, потім слухав доповідь керуючого його сільськими справами, потім поспішав в майстерню, потім обходив лавки по другому колу. І скрізь виявляв лінь, обман і злодійство, особливо серед мідних і срібних майстрів.
Крутився він як білка, а доходів більше не стало - вся та ж тисяча дирхамів від всіх його справ. До того ж, в руках залишалося в п'ять разів менше - решту доводилося віддавати за борги.

І одного разу крамар скрикнув:
- Краще бути останнім жебраком, ніж жити, як живу я! Стократно проклинаю день, коли я вирішив влаштувати собі спокійне життя! Саме тоді я і позбувся спокою!
І він продав крамниці, худобу, майстерню, звільнив усіх працівників, із задоволенням слухаючи, як вони здіймали руки до неба і гірко проклинали долю. А потім пішов у свою стару посудну крамницю, розкурив кальян, відкинувся на подушки і зрозумів, що він щасливий і спокійний, як ніколи раніше.

Почувши цю історію, мудрець сказав:

- Воістину, немає користі в завтрашньому щасті, якщо за нього треба заплатити щастям сьогоднішнім.